Церковна споруда

„Сім чудес Переяславщини”

–     піди і подивися сам,

–     покажи своїм гостям!

дерев’яна церква

 Іоанна Богослова в Гайшині

         Серед особливих пам’яток Переяславщини, вартих уваги гостей нашого краю, визначне місце займає церква Іоанна Богослова в Гайшині. Передусім тим, що всупереч часу й політичним віянням вистояла й збереглася у своєму майже первинному вигляді. Така дерев’яна діюча культова споруда в районі – єдина.

         Історію православних храмів Переяславщини дослідили й описали у своїй недавно виданій однойменній книзі науковці Людмила Миколаївна Набок та Олександр Володимирович Колибенко.

Посаджений дуб увіковічнив

релігійну подію

         З ХVІІ по ХІХ століття православне населення Гайшина було приписане до переяславських церков. До 1796 року віруючі числились при Миколаївській церкві, а коли її скасували , то громада ходила на відправи до Успенського храму.

         У 1869 році сільська православна громада вирішила своїм коштом збудувати церкву в Гайшині. Храм Святого Апостола і Євангеліста Іоанна Богослова був споруджений      у 1870 р. Першим священиком став колишній диякон переяславської Успенської церкви Олександр Дем’яновський, який 19 червня цього ж року був рукопокладений до  щойно утвореної в селі парафії, а місце псаломщика посів Тимофій Копа-Овдієнко, переведений сюди з Троїцької церкви. Парафіяни вирішили якось по-особливому увічнити цю велику подію, тому в день освячення престолу коло церкви посадили дуб, який і досі росте на церковному подвір’ї.

         З 1895 по 1902 рік парафію очолював священик Василь Бельский, а псаломщиком залишився Тимофій Копа-Овдієнко. У продовж цього періоду помітне зменшення кількості парафіян з 1109 до 998, ймовірно, внаслідок природних демографічних змін. У 1912 році кількість парафіян зросла до 1138 душ, до гайшинської парафії приєднали хутір Чирський (хоча храмове свято його жителі відзначали завжди на Архистратига Михаїла).

У храмі духовному –

хліб насущний

        Проголошення радянською владою декрету про відокремлення церкви від держави одразу не позначилося на житті цієї православної громади, яка була офіційно зареєстрована при церкві у 1922 році. Але в 1925 році в громаді відбувся розкол, і при Іоано-Богословській церкві було утворено ще одне релігійне об’єднання – Української автокефальної церкви. У церкві стали правити почергово два священики – отець Антоній Браташевський ( від старослов’янської громади) та Пилип Яненко ( від УАПЦІ). У 1935 році обох батюшок було заарештовано й вислано за межі села. Тоді ж „розкуркулили” й саму церкву. Керівники районної радянської влади наказали всі цінні речі: священні книги в дорогих оправах, потири, дискоси, ікони, шитво – привезти до Переяслава. Майна повантажили на підводи чималенько, воно, за спогадами очевидців, дорогою навіть випадало. Те, що губилося за підводами, люди збирали й несли до своїх осель. У той рік сама культова будівля, на щастя, не зазнала радикальних руйнувань – на храмі тільки зрізали купол і обірвали дзвони, хоч активісти комуністичного ладу вимагали знищити церкву повністю. Голова колгоспу Омелян Лой розпорядився засипати всю церкву зерном, а до районної  влади надіслав повідомлення, що в  селі церкви немає, а є тепер зерносховище.

         Віруючі гайшинської сільської громади поновили в церкві богослужіння лише в 1942 році. Священиком був Басараб І.М., громада належала до патріаршої орієнтації. Протягом 1943-1945 років сільські майстри відбудували церкву – поновили дзвіницю, звели над середохрестям купол, виготовили іконостас, встановили хрести. Відтоді служіння в храмі Іоанна Богослова відбувалися регулярно, а з 40-х до 90-х рр. ХХ ст.. до церкви на відправи ходили православні і з навколишніх сіл: Гланишева, Вовчкова, Пристром, Великої Каратулі, Греблі та Чирського.

Церква підпорядкована Українській православній церкві Київської митрополії. 

Ікону святого у храмі

зобразили на весь зріст

        Церковна споруда в Гайшині розташована в центрі села на природному підвищенні, церковище огороджено штахетником. Церква одноверха, хрестоподібна. Західний притвор удвічі довший, бо до нього примикає дзвіниця. Церква двоярусна, перший і другий ярус однакові – висотою до п’яти метрів, а є ще середній – перехідний, він має третину висоти від основного барабану. Загальна висота церкви складає близько 25 метрів. Церква спочатку була поставлена на кам’яних брилах, а у 1970 році обкладена цегляним підмурівком. Зруб підвалин із дубових тесаних плах викладено правильними пропорційними прямокутниками. Вівтар гранчастої форми. З боків вівтаря, пропорційно до північного і південного рамен, зроблено прибудови ризниці й паламарні.

         Північне та південне міжруків’я доповнено критими ганками однакової триметрової висоти. Над ганками розташовані подвійні вікна лучкової форми на шість шибок. Над  кожним входом розміщені ікони Божої Матері. Вікна великі, на п’ятнадцять шибок кожне, оздоблені лиштвою, пофарбованою у жовтий колір. Входів до церкви чотири. Три з них ведуть до притворів, а один до ризниці. Вся церква обшита шалівкою і пофарбована у блакитний колір. Фронтон декорований різьбленою лиштвою з геометричним візерунком.

         Над центральним виходом, на фронтоні ганку, розміщена ікона Казанської Божої Матері. Над ганком, на висоті середнього ярусу, подана ікона Іоанна Богослова, зображеного на весь зріст. Стіни інтер’єру розписані біблійними сюжетами місцевим художником Афанасієм Кондратенком (помер 1957 р.).

         У 80-х роках ХХ ст. у церкві був проведений капітальний ремонт, з’явилось електричне освітлення. На території церковища у 1986 р. був споруджений будинок, як житло для священика, та господарські приміщення – льох, колодязь.