Історія села Гайшин

Звідки прийшла назва села

Гайшин – село розташоване на правому березі річки Трубіж, нижній її течії.

На північно-східній околиці села знаходяться залишки давньоруського городища. Поряд, куток Бурти, виявлені залишки селища того ж часу, а також місцезнаходження кераміки епохи бронзи.

Макаренко Н.Е. в „Отчёте об археологических исследованиях в Полтавской губернии в 1906 году.” – ИАК, СПб, 1907, вып. 22. ІІІ часть „Городища” пише:

„9. Городище в селі Гайшині.

Городище розташоване на правому березі річки Трубіж, біля оточуючих річку болотистих місць; нині увійшло в межі села і забудовано. Воно мало в плані, очевидно, круглу форму. Збереглося не забудованим і не розораним частина городища, оточена з південного боку масивним валом, висотою біля 2 сажнів і 5 сажнів в основі, який завершувався зверху площадкою до 2 сажнів ширини; залишилось до 10 сажнів валу. Місцеві жителі, для зручності проїзду, зняли частину валу влітку 1906 року. На зрізах нами помічені товсті дерев’яні бруси і зразки черепків, на жаль, без орнаменту. По чуткам, тут було знайдено кістяк із залишками перетлілої шовкової тканини. Смаженях в трьох від прорізу на валу стоять два кам’яні масивні христи з піщаника без підписів, стрункі по формі висотою біля 2 аршинів, поперек – до 1 аршина а товщиною ¼ аршина. (стор. 86)

Тут же, поблизу городища з північного боку був великий курган, який було зрито, коли дане місце готували під городи; до речі в ньому знаходилось багато вугілля та попелу”. (стор. 87)

Походження назви села мовознавець В.М. Брахнов у праці „Про місцеві назви Переяслав-Хмельницького району на Київщині” – (Мовознавство, К., 1957, XIV. – с. 40-51.) пише:

в розділі „Назви деяких населених пунктів”, а саме „Назви суфіксів – ин”:

1. Булатчинь - ...

2. Гайшин – село на Трубежі. В основі назви, слід гадати, ім’я або прізвище Гайшин, що нагадує ім’я тюркського походження Айша – Гайшин; проте, порівняти, з наприклад, з білоруським Борейша, Корейка.

3. Ковалин - ...

4. Чаплин - ...

За народною етимологією

Народна етимологія подає дві свої версії щодо назви села:

1)                Поблизу поселення знаходився гай, в якому був шинок. Сама місцевість була мисливським угіддям Переяславських князів. Звідси і назва – Гайшин.

2)                Було собі поселення. З одного боку ріс собі зелений гай, з іншого – був шинок. Від того, що поселення мало на своїй території ці два об’єкти, -- воно і стало називатися Гайшин.

Ця своєрідна легенда про виникнення села і нині побутує серед більшості місцевого населення.

Наукова точка зору: „Глєбль”?

А що говорить наука про дану тему?

В лютому 2001 року в місці Луганську відбулася Всеукраїнська наукова конференція з питань „Актуальні проблеми вітчизняної і всесвітньої історії”, де розглядалась тема „Топоніми Переяславщини як історичне джерело”.

Завідувач кафедри давньої та середньовічної історії, кандидат історичних наук, доцент Колибенко Олександр Володимирович вважає, що Гайшин – це літописний Глібов.

„Топонімія Переяславщини історично формувалась в продовж значного відрізку часу, і містить в собі пам’ятки різних епох. Частина з них відноситься до давньоруського періоду – X-XIІІ ст. Цей період в історії Переяслащини досить добре висвітлено в літописних джерелах, що дозволяє провести порівняльний аналіз наявних там топонімів з сучасної топонімією Переяславщини.

Отже, всі літописні топоніми Переяславщини відносяться до 4-х основних категорій: ойконімів, гідронімів, урбанонімів та мікротопонімів...

...Ойконіми: Баруч, Бронькняж, Воїнь, Глібов, Демінеск, Куднове сільце, Мажеве сільце, Обров, Переяславль Руський, Саков, Устя, Янчине сільце.

Сучасний стан розробки джерел дозволяє прив’язати наведені вище топоніми до конкретних археологічних пам’яток – залишків городищ та селищ...

Згадка Глібова під 1185 р. Має ретроспективний характер. Про взяття його „на щит” згадує новгород-сіверський князь Ігор Святославович в момент захоплення його в полон половцями [5, стб. 643]. Реально знищення цього міста відбулося в попередні роки, найвірогідніше в – 1184 р., коли літопис фіксує повне протистояння між Ігорем Святославовичем та переяславським князем Володимиром Глібовичем.

Вказівка на розташування Глібова „у Переяславця”, на нашу думку, що знаходиться в безпосередній близькості від центру князівства. Найвірогідніше, залишками Глібова слід вважати городище в селі Гайшин Переяслав-Хмельницького району. Це на даний час, повністю зруйноване городище, знаходилось на невисокій надзаплавній терасі правого берега р. Трубіж [12, с. 5]. (Див. додатоки).

Роман Гайша – наш далекий предок

Ще одна цікава версія стосується „Реєстру війська Запорізького 1649 року”, де в Чигиринському полку, в Криловській сотні записаний Роман Гайша (стр. 33) (Див. додатоки). Адже за раніше прийнятою науковою назвою версією було прийнято вважати:

„Село виникло в середині XVIII століття в зв’язку з поселенням селян – козаків”.

На користь цієї версії є історичний доказ. На півночі села у крайньому від Харківець полі існувала, за переказами, помітка – стояв знак в землі, від якого земля була козацька – Казенщина. А серед жителів села є старожили, які полюбляють підкреслювати – „ми з козаків...”

Археологічні знахідки

Досить цікавим і відкритим залишається питання про існування в сучасних межах села поселенських структур різних хронологічних періодів. Зокрема, складно встановити початковий етап заселення даної території. Хоч результати розвідок свідчать про існування тут культур раннього і середнього бронзового віку, що дозволяє локалізувати в околицях села поселення даного часу.

Але незначна кількість матеріалів, низький рівень дослідженості та постійнодіючий фактор руйнації пам’яток заважає побудувати чітку картину заселеності мікро регіону в епоху бронзи.

Значно простіше складається ситуація з періодом Київської Русі. Виявлені дослідженнями пам’ятки досить вдало вписуються в картину регіону.

Макаренко Н.Е. в праці „Городища и курганы Полтавской губернии (сб. топ. сведений). Полтава, 1917. в разделе „Переяславский уезд. Городища” пишет:

Демьяновская волость.

Городище в селі Гайшині, по направленню до річки Трубіж: в довжину – 29, в ширину – 24, діаметр – 84 саженів; чотирикутне; поверхня горбиста з трьох боків, а з четвертого – горб, на якому стоять два кам’яні хрести, невідомо ким і коли поставлені; на рівному місці поблизу річки Трубіж; вхід із заходу; переказів немає.

Друге городище знаходилось на відстані однієї версти від села Пристроми, в напрямку до хутора Заостровському; в довжину – 26, в ширину – 26 і діаметром – 76 саженів, формою – кругле; поверхня площі горбиста з дорогою посередині, біля якої стоїть хрест, невідомо ким і коли поставлений, на вільному місці, поблизу річки Трубіж; вали з усіх боків, довжина валів – 70 саженів, входи із заходу і сходу; городище повністю збереглося; переказів ніяких немає.

Як і було сказано, городище Гайшина розташоване на правому березі річки Трубіж, в нижній течії річки Бровари.

Поруч знаходяться такі городища Переяславщини, які відносяться теж до давньоруського періоду. А саме: Переяславль Руський, Циблі, Вінинці, Ташань, Пристроми, Старе (Бориспільського району), Городище та Андруші (нині затоплені водами Канівського водосховища).

Таке географічне положення розміщення згаданих городищ дозволяє зробити припущення про входження Гайшинського селища чи городища-сховища в оборонну систему Переяславля Руського в межиріччі Трубежа – Супою: комплекс, створений городищами в селах – Гайшин, Пристроми, Ташань, Вінинці, Циблі та Змієвими валами і заселенням середньої течії річки Броварки торками, чорними клобуками, берендичами, як можливими територіями щодо нападу зі степу половців.

В кінці першої половини ХІІІ століття поселенські структури даної території, очевидно були знищені внаслідок монголо-татарської навали.

Обстеження городища

Кучера М.П. старший науковий співробітник Інституту археології АН України в 1976 році здійснив обстеження пам’ятника археології: Городища, яке датується ХІ – ХІІІ століттям нашої ери. Короткий опис має такий запис:

„Збудоване в ХІ столітті для захисту Середнього Подніпров’я від набігів кочівників. Обстежено М. Макаренко на початку ХХ століття. Обстежене Інститутом археології АН України (М.П. Кучера) у 1971 році. Матеріали зберігаються в фондах Інституту археології АН України.

Городище кругле, діаметром 85 м. В культурному шарі зустрічається кераміка ХІ – ХІІІ століття. У розореному валі знаходиться вугілля від дубових конструкцій, які згоріли”.

Складно говорити про існування тут будь-якого поселення у XV, XVI століттях. Оскільки відсутні археологічні та писемні свідчення про той час. Також не можна визначити час утворення нового населеного пункту; а якщо врахувати факт відсутності села на карті Біплана (1625 р.) як сформованого населеного пункту з певною кількістю жителів, то час виникнення села слід віднести до кінця XVI – початку XVII століття.

Версія В.М. Брахнова про походження його назви – Гайшин – підтримує дане припущення. Назви такого плану характерні для даного періоду і говорять самі за себе; так як сформовані вони головним чином від козацьких прізвищ та прізвиськ у кінці XVI – на початку XVII століття.

Незважаючи на значний вік даного населеного пункту – села Гайшин, - більшість його мікротопонімів, що дійшли до наших днів, мають топооснову, сформовану більш пізні часи. Давньоруські мікро топоніми за давністю літ забуті, на них нашарувалися назви середніх віків, які в свою чергу, були змінені в XVIII та XIX століттях, які, знову ж таки у ХХ столітті були оновлені відповідно свого часу, і переінакшені в другій половині ХХ століття на новий лад. Отож, назви мікро топонімів, гідронімів виникали протягом різних хронологічних періодів, що дозволяє мати уявлення про історичну інформацію, закладених в цих топонімах лише за останній період і, на жаль, уже навіки втрачену в попередні часи.

Пропоновані нижче назви топонімів добре розкривають як сам процес топонімізації, так і характерні ознаки часу його реалізації.

Звіт про роботу розвід загону по обстеженню городищ

Київщини в 1971 році // Науковий архів Інституту археології

НАНУ (Національної Академії Наук України).

 – 1971/17.

Розвід загін працював з 14 по 27 жовтня 1971 року...

Обстеженню підлягали городища, на які, крім згадок в літературі та усних повідомлень була відсутня археологічна характеристика - час існування, розмірів, планування оборонних споруд, топографічне місце положення, стан збереження тощо...

Село Гайшин Переяслав-Хмельницького району.

Городище на південно-східному краї села на дещо підвищеній частині низької над заплавної тераси правого берега річки Трубіж. Микола Омелянович Макаренко („Городища Полтавської губернії, 1916 р.”) повідомляє, що це городище під час його відвідання було вже зруйновано і забудовано, і що воно мало певну, круглу форму.

Зараз від городища збереглися незначні залишки. Воно зайняте садибами і сплановано (зрівняно). Проте, з піаніно-східного боку добре помітні залишки рову, що зберігся навколо половини городища. В трьох місцях є залишки рова, що в цілому свідчать про круглу форму городища, поперечник якого між уявною вершиною валу становить 75 метрів. З заходу городище частково зрізане сучасною дорогою на Переяслав-Хмельницький.

Старожили розповідають, що перед валом в південно-східній частині знаходилось на площадці велика яма, яку засипали при плануванні садиби. На цьому місці помітно заглиблення ще й зараз. Під час зрізування валу знаходили в ньому дерев’яні зруби, виорювали багато вугілля. Через метрів 75 на південь від городища починається заплава річки Трубіж. Цей край надзаплавної тераси густо забудований селом.

На городах на площі городища зустрічаються незчисленні уламки стінок посуду ХІ – ХІІІ століття”.

Природних угідь навколо села було досить, селяни в основному займалися скотарством і хліборобством. Але, десь у середині XVIII століття в селі Гайшин поселилися сім’ї панів: Костюковські, Березовські, Кондрат’єві та Розявіки. Ці багатії позахоплювали вільні громадські землі і побудували багаті приватні господарства. Батраків поміщики наймали на сезон – на літо. І то за мізерну плату.

На південному сході села, відразу за річкою лежать ружні землі. Кажуть, що вони належали церкві, яку називали Руга. На північному заході села була земля Казенна. Її називали Казенщина.

В роки боротьби за волю на правобережній Україні в наше село приїхали і стали жити козацькі сім’ї. Ще й нині дехто з гайшинських людей любить підкреслити, що він походить ще від тих козаків...

Цінна знахідка

На городищі в 90-х роках ХХ століття було знайдено ікону, яку носили на грудях. Вона зроблена із сплаву міді та платини. Датується XV – XVI століттям. На ній зображені свята Улита та святий Кирик. Розміри ікони 7х9 см. Зберігається в музеї міста Переяслав-Хмельницький.

В грізні роки 1812 року в славних полках Кутузова проти Наполеона хоробро билися і воїни із села Гайшин. Вони були вірні віковічній дружбі російського та українського народу, яка свято зберігалась нашими предками.

Кріпосницька політика царизму давала взнаки для селян нашого села. Невеличка група багатіїв захопила собі найкращі громадські землі та ліси. Церкві належали 33 десятини ружної землі.

На початок ХХ століття село мало такий склад населення: привілейованих – 18 осіб; міщан – 9; козаків – 750; селян – 361. Церква від села лежала в 1½ версти; станція розташована за 28 верстов; пристань – за 19 верстов; місто Переяслав – 7 верстов, до обласного центру – 265 верстов.

За статистичними даними 1801 року в Полтавській губернії в Переяславському повіті в селі Гайшин було 240 осіб чоловічої статі, які сплачували податки (з книги „Описи Лівобережної України” кінця XVIII – початок ХІХ ст.., Київ, Наукова думка, 1997 р.)

За списком населення по даних 1859 року по Полтавській губернії в Переяславському повіті в селі Гайшин налічувалось92 дворища, де проживали: 349 чоловіків та 353 жінки.

Церква і школа – осередки культури на селі

В кінці ХІХ ст., а саме в 1870 році в селі Гайшин було побудовано церкву Іоана Богослова. За переказами, її планували ставити біля самого городища. Та знайшлись розумні люди, які підказали, що село в майбутньому буде розширюватись і рости, займе таким чином поля на західній частині. Тому вирішено було ставити церкву за Солонцями. А ще подейкують, що з незапам’ятних часів при повенях вода текла цими Солонцями на південь з попід Бурт. Згодом шлях цей перекрився будівлями, а Солонці так і залишились низовиною в центрі села. То ж на заході села, на природному підвищенні висвятили місце і поставили церкву.

Зроблена вона з дерева, в одній будівлі церква і дзвіниця, за формою: восьмирик на четверику. До цього діти заможних гайшинчан навчались у попа вдома; багатії мали змогу навчати своїх дітей в школах. А в 1870 році при церкві було відкрито церковно-приходську школу при квартирі священика. Згодом батюшка переселився за 0,5 км від церкви, ближче до кладовища. А те приміщення стало лише школою, а дім батюшки звавсь Попова хата.

Прізвище батюшки, який правив в селі і якого ще й досі пам’ятають – це Браташевський Анатолій Софронович.

Делегат з’їзду Рад

Селяни почали виступати проти царату і поміщиків під впливом робітничих страйків. З весни 1905 року селяни почали роботу по підготовці до захоплення орних земель поміщиків. На кінець ХVIII століття основна маса селян мала в своєму користуванні 1 – 2 десятини землі, а поміщики та багатії від 50 до 200 кожен. А про пана Титка розказують, що йому належало до 500 га землі, яка розташувалася від Переяслава і аж до Борисполя.

Щороку навесні з Гайшина виходили на заробітки сотні молодих чоловіків та жінок. Решта працювали в поміщицькій економії. А ще жінки систематично батракували в куркульських господарствах... Так далі жити було неможливо. В масах почали з’являтись революційно настроєні люди. Біднота нашого села відчула в собі силу, почала згуртовуватись.

1 серпня 1914 року почалась імперіалістична війна. Про неї ніхто з селян не знав. Підготовку до війни царський уряд проводив таємно. До війни жили бідно, а в час війни становище ще погіршало. Жінки з малими дітьми не могли заробляти на поденній роботі скільки, щоб прогодувати своїх дітей. Окремі хоч і мали трохи землі, але вона залишилась не ораною, бо збули худобу. Багато сімей голодувало. Такий стан створивсь на селі, виникло незадоволення тяжкими порядками. Більш як 50 осіб з села загинуло на фронтах імперіалістичної війни. Повертались з фронту каліки, хворі.

Влітку 1915 року як і по всіх селах району, в нашому селі теж був створений комітет матеріального забезпечення солдатських сімей натурою. Але це було лише на словах, а на ділі нікому нічого не давали. А пізніше затихли і розмова про нього.

„Провісницький” грім пострілів легендарної „Аврори” докотився до Переяслава. Місцеві більшовики очолили боротьбу трудящих за встановлення нової влади в повіті. З їхньої ініціативи 22 листопада 1917 року в приміщенні колишнього комерційного училища був скликаний повітовий з’їзд фронтовиків. Він прийняв рішення про дальше розгортання боротьби за встановлення на Переяславщині нової влади і обрав делегата на І Всеукраїнський з’їзд Рад.

Ця почесна місія випала на долю уродженця села Гайшин Семена Митрофановича Васька. Цю родину в селі знав кожен: бідна з бідних. Тяжким і непривабливим було життя. Від нелегкої праці, недоїдання, хворобливого вигляду дітей, які в морози тулилися один до одного, на холодній печі, марніли, никли батьки.

Ще 6-річним хлопчиком малий Семен залишився сиротою. Довелося піти в найми. Зашкорублі, потріскані на холоді та вітрі дитячі руки знемагали від непосильної роботи. Та хотілося їсти. Отже, треба було заробляти на шматок хліба. А той шматок часто був черствим і давлючим. Не гріла і латана свитина з чужого плеча. Гірка сирітська доля. Вона сповна відміряла лиха спочатку хлопчику, потім – дорослому чоловікові.

Таким же безрадісним дитинством жили і його сини і дочки. Сім’я була великою – одинадцятеро дітей; а землі... Вийшов з хати, ступнув на поріг – оце і вся земля. Що їх чекало: чужі вівці, чуже поле, робота за шматок хліба... А що можна було зробити, щоб змінити бідняцьку долю своїх дітей? Мусили коритись їй.

Тільки на фронті, в 1914 році С.М. Васько вперше почув про більшовиків, вперше взяв до рук тоненький газетний аркуш з такими дохідливими словами про мир, землю, про – селян...

Коли в 1917 році С. М. Васько повернувся в село додому, то він знав, що саме повинен розказати людям, яких слів, якої правди чекають односельці. І коли трудящий люд України скликав свій з’їзд, то Семен Васько поїхав туди делегатом.

Розпочав роботу І Всеукраїнський з’їзд Рад у Харкові 11 (24) грудня 1917 року. 185 делегатів – представників від 95 місцевих Рад взяло участь в його роботі. Робітники і селяни, солдати і трудова інтелігенція – посланців українського народу вирішували його долю. Це вони, ті, серед яких був і спадкоємний бідняк, вічний наймит Семен Васько, проголосили Україну Республікою Рад робітничих, селянських і солдатських депутатів, створити свою державу і свій уряд.

Це в масштабному плані. А в районах, зокрема в селах теж були створено перші революційні комітети. Вся влада на селі належала цим комітетам. Вони надавали допомогу сім’ям фронтовиків, запроваджували революційну законність. Але війна продовжувалась. Поміщики, які з далекоглядніших спродали своє майно і подались за кордон. Багатії й далі, разом з дрібними панами сиділи в своїх маєтках. Про землю були лише розмови. У 1919 році, по закінченні громадянської війни народ приступив до мирної праці.

Висновки

Очевидно, що назву населеному пункту було дано самим народом – населенням Гайшина. Вірогідно, що знання гайшинців були пов’язані з різноманітною господарською діяльністю і ґрунтувалася на спостереженнях за природою, навколишнім середовищем і творчою діяльністю жителів населеного пункту. Адже ці люди жили в конкретному природному ландшафті. Щоб орієнтуватись в цьому, вони давали назви всьому, що бачили, про що чули, до чого могли торкнутись руками. Тому аналіз назв буде корисним для біологів, географів, слухачів курсу „Київщинознавство”.